skip to main |
skip to sidebar
У попередньому (місцями мемуарному) пості я намагався показати «як воно колись було». Тепер спробую описати – «як воно є». З усіх різновидів буккроссингу відносно прижився – «за допомогою безпечних місць». Чому? 99% що комусь це потрібно для якоїсь звітності, демонстрації псевдо-передовитості, компенсації крєатіффності… (імхо). Ось, наприклад, буккроссинг на одеському пляжі – детективи Донцовой, класіка, твори марксізму-лєнінізму. Ви уявляєте, щоб хтось «забув» це у скверику і стукав по клаві: ахтунг! пушкін іздатєльство класікі і соврємєннікі там. Та «завтикай» ти хоча б Памука, чи Шульца! Бачив я і ті полиці бібліотек і книгарень – старий, часто шкідливий, вкритий пліснявою порожняк. Словом, перефразовуючи футбольного коментатора – такий буккроссинг нам не потрібний. P.S. У лівому кутку свіженький фотофакт – буккроссинг у книгарні «Є» (м. Львів).
Ще раз про 31.50. Зважаючи на те, що з опису не завжди можна довідатись про що конкретно стаття (а тим більше «чи вона справді мені потрібна?») просто дивуюся звідки взялася така ціна? Припустімо я купую 10 матеріалів - $315. Лише половина з них виявились потрібними. 150 доларів – тупо на вітер. Як на мене це здирництво. Виявляється, не один я так думаю... Ось знайшов старенькі (2004 рік) фукання Стенфордського університету в бік Elsevier: «Бібліотекам пропонується вивчати ціни на журнали і відмовитися від тих, які коштують непропорційно дорого у порівнянні з їх освітньою та науковою цінністю».
Олена Совин нагадала мені про буккроссинг. Якось я його швидко засвистав і ось відчуваю потребу повернутися. Вікі подає, що ідею буккроссингу запропонував Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Гмм… Пригадую, що на наших землях існувало щось подібне значно раніше… Після «Лебединого озера» книжкам стало дихати легше. У книгарнях існував відділ «обміну книг»: ти пропонував книгу для обміну і чекав коли з тобою хтось захоче обмінятись. Міняли Драйзера на Жюль Верна, Дюма на Кальдерона. З’явились а) «комісійні» - книги, які не приймали складали купкою «нехай бере хто хоче»; б) «діди», які не хотіли, щоб їхні бібліотеки помирали разом з ними і віддавали книги за символічну плату (щоб впевнитись же їх колекція не потрапить до варварів); в) євреї, які не могли забрати свої бібліотеки з собою в Ізраїль; г) Свідки Єгови, котрі ловлять кайф лише від своєї фахової літератури. Нагадаю, що усе це творилося у часи менш хлібні за сьогоднішні (я б навіть сказав – відчувалось якесь розчарування у книгах, наслідки якого ми відкашлюємо ще до сьогодні) і тому заволодіти книгою не було аж такою проблемою.
У Мережі запрацював проект «Ягелонська цифрова бібліотека» («Jagiellońska Biblioteka Cyfrowa»). Мета проекту: зберегти найцінніше, що зберігається у Ягелонській бібліотеці та Ягелонському університеті. На сьогодні вже доступно 527 документи: це книги, рукописи, мапи, музика… До квітня 2013 року заплановано оцифрувати 1222 номери журналів, 1644 книжки і інші смаколики…
Книги палять, забороняють… не лише в Україні. Американська бібліотечна асоціація (ALA) постійно відслідковує такі напади і укладає різноманітні рейтинги, списки... Сьогодні вирішив виставити перші тридцять з TOP-100 класичних творів, які забороняли / чи намагалися заборонити. Лідери рейтингу звісно ж американські класики, адже у нас рішення щодо заборони завжди накидається згори, а американські громадяни можуть спробувати прийняти рішення самостійно.
У нас зараз модно говорити про «включення видання до філадельфійського списку», «про імпакт-фактор», про заповнення заявок... але не люблять говорити – Яким повинен бути журнал? Не будемо ходити далеко за прикладом – online ОА журнал «Symmetry, Integrability and Geometry: Methods and Applications (SIGMA)». Таматика: геометричні методи в математичній фізиці, теорія Лі і диференціальні рівняння, класичні та квантові інтегровані системи, динамічні системи і хаос... Редактор Анатолій Нікітін (Інститут математики, м. Київ). Перший номер датовано 2005 роком. Вже за якихось 5 років «SIGMA» має найбільший імпакт-фактор серед українських видань. Як їм це вдалось?! Дивимось...
