skip to main |
skip to sidebar
Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
Багатьом мої дописи видаються песимістичними. Щодо цього, то мені подобаються слова Фуко: “Я говорю не “все погане”, а “все небезпечне”, а це не зовсім те саме. Якщо все небезпечне, ми завжди маємо, що робити. Тому моя позиція веде не до апатії, а до песимістичного гіперактивізму. Я вважаю, що етико-політичний вибір, який ми мусимо робити щодня, полягає в тому, щоб визначати, якою є найбільша загроза”. 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Я не вважаю, що з усіх гучномовців тепер щодня має литися виключно щось піднесено-патріотичне. Ми навпаки повинні вміти розгледіти найбільші загрози, засвоїти ці уроки й робити все для того, щоб вони ніколи не повторилися.
Пригадалося сьогодні, що у січні минулого року я писав (і не дописав) жартівливий есей для Science чи Nature про те, що українських науковців не впізнають у країнах Глобальної Півночі й нам це створює додаткові труднощі у науковій комунікації. Розпочиналася чернетка з кіношного штампа: Камера повільно наближається. Постапокаліптичний пейзаж. Купи сміття. Занедбані потворні гігантські будівлі з облупленими стінами, за якими напівбожевільні чоловічки в білих халатах майструють супербомбу для якогось суперзлочинця. Головний негідник фільму для чогось хоче похизуватися своїми злочинними планами перед своїм антагоністом – Знайомтесь. Це фізик-атомщик доктор Лідія Сжеркхановіч. – Сжеркхановіч? Хмм… Ви, напевно, росіянка? – Ні, я – українка!
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
