skip to main |
skip to sidebar
Кеннан та Томпсон у "Методах досліджень” пишуть, що наукові монографії – це перероблені дисертації, або інші об'ємні наукові твори, які видані університетськими, або комерційними академічними видавцями. Основна особливість монографій – автори за них можуть отримувати роялті, а за журнальні статті, чи тези автори не одержують прямих грошових виплат. Зазвичай монографія відповідним чином редагується, щоб її могла прочитати певна аудиторія читачів, залежно від того, кому видавець планує продавати книгу. Читацькою аудиторією наукової монографії можуть бути особи з різним рівнем знань у певній галузі: від студентів до науковців, від практиків до нефахівців, однак незалежно від аудиторії монографії проходять рецензування.
Оформлення рукопису для подачі та переподачі може створювати значне додаткове навантаження на науковців. Залежно від складності переоформлення автори витрачають від 1 до 14 годин на таку марудну роботу. Група науковців вирішила оцінити час та фінансові витрати, що необхідні для того, щоб переформатувати роботу відповідно до різноманітних вимог 302 провідних біомедичних журналів. Автори врахували погодинну академічну зарплату в ЄС та США, час витрачений на переформатування статей, кількість повторних подач на рік, і виявили, що лише у 2021 році через переформатування статей втрачено приблизно 230 мільйонів доларів США!
Група, що стоїть за радикальною ініціативою відкритого доступу Plan S, оголосила про свій наступний амбітний план щодо відповідальної публікації результатів наукових досліджень. Творці Plan S тепер хочуть, щоб усі версії статті, а також пов’язані з нею звіти про рецензування, відразу публікувалися безплатно та відкрито, і щоб саме автори, а не видавці, вирішували, де і коли вперше опублікувати свою роботу.
24 жовтня 79 року відбулося виверження Везувію. Помпеї, Геркуланум та ще кілька містечок Римської імперії накрило шаром попелу та лави. Жахлива трагедія і скарб для істориків. На початку XVIII століття археологи відкопали в Геркуланумі палац у якому знайшли приблизно 2 тисячі обвуглених сувоїв. Це поки єдина бібліотека античного світу, що збереглася дотепер. З одного боку – виверження вулкана законсервувало сувої (місто вкрив вулканічний попіл, який охолонув і застиг). З іншого – після вибуху вулканічного газу сувої папірусу обвуглилися так, що перші копачі помилково вважали, що це не сувої, а шматки вугілля.
Виявляється, що людство обожнювало читати, навіть коли паперових та електронних книг ще не існувало. У “Подорожі книжки. Від папірусу до кіндла” Ірене Вальєхо пропонує нам поспостерігати за розвитком книг та читання, а я насмикав кілька цікавих фрагментів з книжки. Слово доктору Вальєхо.
Марк Р. Фрайермут з Жіночого університету префектури Ґумма використав давно вже неактуальні списки хижацьких журналів Джефрі Білла і надіслав навмисно погано написаний рукопис з фальшивими іменами та афіліаціями у 58 відкритих журналів. 21 редакція прийняла цей рукопис або без жодних змін, або з косметичними правками. Спілкування з редакціями хижацьких журналів дозволили доктору Фрайермуту не лише зрозуміти, що метою існування таких журналів є насамперед отримання грошей від авторів за публікацію, а й укласти перелік 5 загальних недоліків, що пов'язані з цими виданнями.
У книзі Ірене Вальєхо “Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” дізнався про бібліотечні сценки в кінофільмі Френка Капри та відшукав ці епізоди на YouTube. Передаю слово авторці: “Оскільки [на початку XX століття] працювати дозволяли тільки незаміжнім жінкам, колективна уява витворила карикатурний образ бібліотекарки: самотньої, прикрої, непривітної, з сивою ґулькою, в окулярах, немодному одязі, страшенно буркотливої. У ментальності цих не таких уже й далеких часів жінка, що працює у товаристві книжок, могла тільки гірко шкодувати про нареченого, який так і не надів обручку їй на палець, і ненароджених дітей. У фільмі It's a Wonderful Life, прем’єра якого відбулася аж 1946 року, ми бачимо відбиток цього стереотипу. Мені цей епізод видається суто пародійним, одначе, на жаль, його знято без дрібки іронії.
