skip to main |
skip to sidebar
Оновлений Master Journal List – зручний інструмент, що допоможе знайти потрібний журнал у базах платформи Web of Science. Попередній MJL, скажемо відверто, був кепський, ми довго чекали і ось нарешті отримали симпатичний результат. Журнали тепер не вивалюються загальним списком, натомість, кожен журнал має власний стандартизований профіль, що дозволяє легко порівнювати журнали від різних видавців. Профіль журналу містить інформацію про завдання і зміст, метрики, частоту публікації, веб-посилання для подання рукопису… тому, авторам буде значно простіше відшукати відповідний журнал. Інструмент вимагає реєстрації, проте достатньо мати ORCID.
«Мій Боже милий! як хотілось, Щоб хто-небудь мені сказав Хоч слово мудре; щоб я знав, Для кого я пишу? для чого?». Справджується мій сумний прогноз, що здобути ступінь доктора, чи кандидата наук буде так само легко. У Мінюсті вже зареєстровано Наказ МОН №1220 від 23.09.2019 р. і в порівнянні з документом, що виносився на громадське обговорення, просто прибрали згадку про «одноосібність», тож вимоги стали ще м’якішими.
Мені і смішно, і грішно чути на українських редтусівках заяви – «Нашому журналу хоча б у Web of Science Core Collection спочатку потрапити». Звичайно, як на мене, то вся справа в молодому Emerging Sources Citation Index (ESCI) – про восівський тріо-грааль більшість наших редакцій раніше й не чули, а от стартові успіхи українських колег в ESCI розбурхали нездоровий інтерес та оптимізм наших ректорів. Схоже, що навіть нещодавній виліт «Вісника НАККіМ» з ESCI не підірвав ентузіазм деяких наших «подавачів». Давайте ж перевіримо, що за українські журнали індексується в ESCI і чи справді український контент ESCI має якісь свої особливості.
Ви придбали 3D-принтер для бібліотеки, а тепер він стоїть нікому не потрібний у кутку і ви не знаєте, що з цим робити? Нарешті з’явилася стаття, що містить достатньо статистичних даних, щоб пояснити нам чому так сталося. Пригадуєте, у всьому світі бібліотекарі побоювались, що через стрімкий розвиток Інтернету бібліотеки безнадійно застаріють? Багато керівників бібліотек вирішили не випробовувати долю і для того, щоб довести сучасність своїх установ розпочали пропонувати користувачам різноманітні футуристичні дивани, 3D-принтери, шоломи віртуальної реальності…
Чому роботи більшості наших вчених так рідко згадують у своїх роботах іноземні науковці? Припустімо, що справа не просто в якості цих робіт і давайте спробуємо перерахувати кілька причин: відсутність регулярних зв'язків із зарубіжними вченими, затримка з доступом до іноземних журналів, недостатнє знання іноземних мов нашими вченими, багато часу витрачається на підготовку різних супровідних документів, незнання української мови іноземними вченими, наші бібліотеки недостатньо добре укомплектовані іноземною літературою… Погоджуєтесь?!
З’явився Times Higher Education World University Rankings 2020 і місця наших 6 університетів мало кому сподобались. Поки українські медіа, ректори, члени вчених рад… поширювали рейтингові фантазії напористих народних депутаток, які навіть не заглядали у методологію згаданих рейтингів, фахівці, яких у нас вперто ніхто не слухає, почали докопуватись, швидше самі для себе, чому ж їхні установи так влетіли Львівській політехніці за показником Citations? Якщо у Львівської політехніки цей показник = 49.5, то в Харківської політехніки = 5.4! Відчуйте різницю.
Мене вражає цінова політика відомого видавця біомедичних журналів Cell Press. Візьмемо для прикладу видання «American Journal of Human Genetics». Вартість річної індивідуальної передплати – $1948. Публікація статті у відкритому доступі – $5000. Доступ до 1 статті – $31.50. Але при цьому період ембарго для преси – лише 6 місяців, а публікація препринтів, чи навіть пряме надсилання рукописів з bioRxiv – вітається! Тобто, читачі AJHG готові платити величезні гроші за оперативний доступ до інформації, що через півроку й так з’явиться у відкритому доступі.
