Ось для чого ми створювали бібліотечні каталоги

НФДУ оголосив про старт нового конкурсу проєктів “Передова наука в Україні 2026-2028”. Звісно, ми завзято пишемо заявки, але цей допис – не про сам конкурс, а про збочені критерії національного наукового оцінювання, які успішно демотивують будувати власну наукову кар'єру та готувати майбутнє покоління дослідників. Відповідно до умов конкурсу, науковим керівником проєкту у сфері соціогуманітарних наук може бути вчений, який має ступінь, працює в установі, що подає заявку, і виконує перший критерій плюс ще два інших з чарівного списку: дві скопусівські публікації, три ваківські, монографія (можна з серії "Венеція-Шепетівка"), членство в редколегії кафедрального журналу та обов'язкове стажування за програмою “Туристичний науковий вояж”. 

Але є й інновація! Новий критерій: “Чи є вчений автором або співавтором наукового продукту (електронного ресурсу, бази даних, е-архіву, е-каталогу, е-бібліотеки, е-депозитарію, методики, застосунку), що активно використовується дослідниками в Україні та за її межами? Надати повний опис ресурсу, посилання на сайт та підтвердження відвідуваності (скріншот статистики)”. 

Як ви розумієте, дати посилання на бібліотечний каталог і прикріпити знімок з екрана з Google Analytics – раз плюнути. Нарешті бібліотечна робота офіційно визнана на рівні національних наукових конкурсів! Або, можливо, ці критерії придумувалися під конкретних людей із принципом: “у неї/нього має ж бути хоч щось”. 

Тож тепер, озброївшись двома тезами з конференції районного масштабу та скриншотом із лічильником відвідувачів, можна три роки героїчно керувати багатомільйонним проєктом із держбюджету. Як добре, що у нас є незалежні експерти, які обов'язково об'єктивно оцінюватимуть проєкти. На них неможливо ніяк вплинути. Взагалі. 

І справа тут навіть не в грошах. Справа в орієнтирах, які ми закладаємо. Бо якщо критерії наукового керівника встановлювати настільки приземленими, то як взагалі українська економіка, психологія, лінгвістика чи бібліотекознавство зможуть розвиватися? 

Коли для статусу українського топвченого достатньо трьох гуглдоків і скриншота, то навіщо взагалі шукати таланти чи підтримувати найкращих? Тоді не дивно, що про наших гуманітаріїв продовжують розповідати несмішні анекдоти.