На кейсах Lingua – Glossa, Journal of Informetrics – Quantitative Science Studies та математичних журналів автор показує, що "breakaway" журнали (журнали-відступники?) дуже швидко забирають інтелектуальний престиж і ключових авторів, навіть якщо не мають імпакт-фактора чи історії. Натомість "zombie journals" часто втрачають цитованість, статус авторів та змінюють свою аудиторію.
Найцікавіший висновок – після редакторських бунтів у Lingua та Journal of Informetrics різко зросла частка авторів з Китаю у "zombie journals", тоді як західні автори переважно перейшли до нових open access журналів. Автор трактує це як наслідок різних систем академічних стимулів: для багатьох китайських дослідників важливішими залишаються бренд, індексація та імпакт-фактор, навіть якщо наукова спільнота "переїхала" в інший журнал.
Дещо іронічно виглядає те, що наукометрія майже не помічає цієї підміни. Scopus і Web of Science не питають, хто реально формує журнал. Для них головне – бренд, архів і безперервність індексації. Тобто "тіло" журналу важливіше за його "душу".
Власне стаття фактично ставить питання: що є справжньою цінністю журналу – бренд чи наукова спільнота? Пан Сайлер однозначно переконує, що академічний капітал може мігрувати разом із редакторами, авторами та рецензентами, а не залишатися прив’язаним до назви журналу.
Цікаво, що в Україні таких історій щось не видно. У нас редакції рідко "голосують ногами" й не створюють нові журнали навіть тоді, коли є хронічні конфлікти, вічне безгрошів’я чи відверто токсичне керівництво.
Можливо, причина проста: в українській науці журнал часто сприймається не як спільнота дослідників, а як формальна занудна одиниця для звітності, акредитацій і "фаховості". Тому боротьба за бренд, репутацію, читачів чи редакційну незалежність у нас поки що значно слабша, ніж боротьба за місце у списках МОН або Scopus.
Немає коментарів:
Дописати коментар