Сперечатися тут складно, бо на індивідуальному рівні така людина часто має рацію.
Можна прожити прекрасне життя, не прочитавши жодного роману Салмана Рушді. Можна стати багатим, не знаючи другого закону термодинаміки. Можна побудувати успішну компанію, нічого не розуміючи в археології.
Книжки та знання не роблять людей автоматично добрими – історія бачила достатньо чудово освічених мерзотників. Хороша освіта не гарантує ні порядності, ні мудрості, так само як відсутність університетського диплома, чи h-індексу нічого не говорить про моральні якості людини.
Проте, як на мене, ми просто відразу поставили неправильне запитання. Варто запитувати не Навіщо це потрібно саме мені?, а – ЯКЕ СУСПІЛЬСТВО ЗМОЖЕ ІСНУВАТИ БЕЗ ЛЮДЕЙ, ЯКИМ ЦЕ ПОТРІБНО? І чи захочемо ми жити в такому суспільстві?
Так, людина може чудово жити, не розуміючи науки, поки вона живе всередині світу, створеного людьми, які її розуміли.
Можна не знати фізики напівпровідників і користуватися смартфоном. Не знати молекулярної біології й приймати сучасні ліки. Можна не цікавитися історією, філософією чи політичною теорією і водночас користуватися інституціями, які виникли тому, що покоління людей століттями сперечалися про право, свободу та справедливість.
Мені страшенно не подобаються аргументи-приклади про те, що іноді користь від знання стає очевидною лише значно пізніше (наприклад, коли вчені досліджували дивні властивості квантового світу, ніхто не думав про базу для майбутньої електроніки). Не подобаються, бо якщо ми захищаємо “непотрібну” науку лише тим, що колись вона може виявитися корисною, ми все одно погоджуємося, що справжня цінність знання має вимірюватися користю.
А що, якщо не виявиться? Що, якщо дослідження далекої галактики ніколи не дасть нової технології? Що, якщо історик витратить десять років на середньовічні рукописи, і це ніколи не збільшить ВВП? Що, якщо вивчення жука не дасть нового антибіотика чи матеріалу? Невже тоді всі ці люди даремно витратили життя?
Ми чомусь уже звикли вимагати від знання виправдання – воно має щось виробляти, розв'язувати проблему, приносити гроші, патенти або принаймні обіцяти, що колись стане корисним. Часто науковці самі приймають ці правила гри. Коли їх запитують, навіщо потрібна наука, вони відповідають: інновації, конкурентоспроможність, економічне зростання, вплив... Тобто намагаються довести дуже практичним людям, що вони також до біса практичні.
Але, можливо, сильніша відповідь інша – не все цінне зобов'язане бути корисним. Цивілізація складається з безлічі речей, без яких кожен із нас окремо міг би прожити. Люди досліджують світ тому, що їм цікаво, як він влаштований. Ми вивчаємо далекі галактики, мертві мови, середньовічні рукописи й тих самих жуків та хробаків не лише заради майбутніх технологій. Ми просто хочемо знати!
Можливо, здатність дозволити собі знання, яке не мусить негайно виправдовувати своє існування, і є однією з ознак цивілізації?
Тому, як на мене, на запитання А навіщо мені це знати? іноді цілком нормально відповісти:
Можливо, й ні для чого. Конкретно Вам цього й не треба.Тільки не поспішайте робити з цього висновок, що це не потрібно нікому. Бо все-таки всі ми хочемо жити у розвиненому світі, користуватися його технологіями, медициною, культурою та інституціями й не надто замислюватися, звідки все це взялося.Просто варто час від часу згадувати, що цей зручний світ створювали й продовжують створювати, зокрема, люди, які витрачають життя на речі, про які хтось інший цілком резонно запитає: Навіщо це взагалі нам здалося?..
Немає коментарів:
Дописати коментар