Уявіть собі науковий світ, у якому дослідник може оприлюднити результати своєї роботи, не чекаючи пів року на рішення редактора. Інші науковці можуть відкрито оцінити дослідження, а різні наукові спільноти – рекомендувати його своїм читачам. Вчора оголосили про створення Publish, Review, Curate (PRC) Alliance – міжнародної коаліції, яка прагне змінити звичну модель наукового видавництва. Ініціатива об'єднує організації, що підтримують інший порядок наукової комунікації: спочатку публікація, потім рецензування, а вже після цього – відбір і рекомендація найцікавіших досліджень. При цьому ці етапи можуть відбуватися незалежно один від одного, на різних платформах і навіть повторюватися. Ідея не нова, але тепер її прихильники вирішили об'єднати зусилля.
Що не так зі звичайними науковими журналами? Традиційна модель працює приблизно так: науковець надсилає рукопис до журналу, редактор вирішує, чи варто його розглядати, рецензенти оцінюють роботу, автор щось виправляє, а редактор зрештою ухвалює рішення. У найкращому разі це забезпечує якісний науковий контроль. У гіршому – дослідник місяцями чекає відповіді, отримує суперечливі зауваження, а потім дізнається, що його робота недостатньо цікава для конкретного журналу. І все починається спочатку.
Водночас рецензії, на які інші науковці витратили свій час, часто взагалі залишаються невидимими. Наступний журнал може запросити нових рецензентів, які знову виконуватимуть ту саму роботу і в цій системі журнал одночасно контролює три різні процеси: доступність дослідження, його експертне оцінювання та редакційний відбір.
Publish, Review, Curate (PRC) пропонує розділити ці функції. Як це працює?
1. Publish – опублікуй.
Дослідник розміщує свою роботу у відкритому репозитарії або на сервері препринтів, наприклад arXiv чи bioRxiv. Робота стає доступною для читання, цитування та обговорення ще до формального рецензування. Важливо розуміти, що таке оприлюднення не означає, що дослідження вже перевірене або схвалене експертами. Воно лише означає, що науковець готовий представити свої результати спільноті.
2. Review – рецензуй.
Інші дослідники оцінюють роботу. Але тепер їхні рецензії відкриті, доступні для всіх і можуть існувати як самостійні наукові результати. Одне дослідження можуть незалежно оцінювати різні групи експертів і рецензії не зникають лише тому, що редактор певного журналу вирішив відхилити рукопис. У такій системі рецензування перестає бути виключно безплатною послугою для видавництва й стає видимим внеском у розвиток науки.
3. Curate – відбирай і рекомендуй.
Наукові спільноти, редактори або спеціалізовані платформи відбирають дослідження, які вважають важливими, якісними чи особливо цікавими. Вони можуть створювати тематичні добірки, публікувати експертні висновки та рекомендувати роботи.
Різні варіанти PRC вже реалізують в eLife, Peer Community In, PREreview, Review Commons та інші ініціативи. Деякі поєднують відкриті препринти з експертним оцінюванням, інші організовують незалежне рецензування вже оприлюднених робіт.
PRC Alliance має допомогти цим організаціям координувати діяльність та підвищувати визнання такої моделі.
До альянсу можуть долучатися не лише організації, які безпосередньо забезпечують публікацію та рецензування, а й університети, бібліотеки та грантодавці, які підтримують відповідні практики. Тому час нам повернутися в Україну.
Уявімо, що український науковець оприлюднив дослідження у відкритому репозитарії. Його позитивно оцінили міжнародні експерти, а авторитетна наукова спільнота рекомендувала роботу. – Чудово, а який квартиль? – запитає міністр-акредитатор.
Але проблема далеко не у квартилях. Хто взагалі читатиме наші дослідження? Є ризик, що ми отримаємо ще один нікому непотрібний репозитарій, куди науковці завантажуватимуть свої тексти, а потім самі собі писатимуть схвальні рецензії. Відкрита публікація не гарантує ані уваги, ані незалежного оцінювання. Значна частина наших академічних дискусій досі зводиться до тверджень на кшталт “публікація в Scopus платна” – невже ці крикуни раптом розпочнуть читати наукові тексти та писати вдумливі рецензії?
Не менш сумно нині спостерігати, як ідеї відкритої науки та відповідального оцінювання іноді перетворюються у нас на інструменти вибіркового визнання "потрібних" науковців. Умовно кажучи: "Ваші статті в Science і Nature нічого не доводять, бо нам на семінарі в Брюсселі розповіли, що CoARA проти оцінювання за престижем журналів". Хоча насправді CoARA закликає не підміняти оцінювання змісту досліджень журнальними показниками, а не ігнорувати якісні публікації, але ж потрібно до чогось приїбатися.
Тут виникає головне питання: хто оцінюватиме дослідження, хто відбиратиме найкращі роботи та за якими правилами? Якщо цим займатимуться ті самі академічні групи за тими самими неформальними кумівськими принципами, то замість відкритої науки ми отримаємо стару систему привілеїв із новими євро-назвами. PRC – перспективна модель, але її успіх залежатиме не лише від технологій, а від компетентних незалежних рецензентів, активних наукових спільнот та довіри до процедур оцінювання.
З огляду на нинішній стан української науки ми ризикуємо відмовитися від формальних показників, так і не створивши натомість компетентної, незалежної та підзвітної системи експертного оцінювання. Тому ми, можливо, й навчимося публікуватися без журналів, але так і не навчимося читати.












Немає коментарів:
Дописати коментар