Невидима влада редакційних колегій

У наукометрії ми дуже любимо аналізувати авторів, статті, цитування, країни та університети. А ось редакційні колегії досі залишаються відносно недослідженим об'єктом, хоча саме вони значною мірою визначають, які теми, методи й підходи отримують шанс стати частиною канонічної науки. Тому, дивитися на мережі редакторів наукових журналів іноді навіть цікавіше, ніж на мережі співавторства. 

Цікаве дослідження про редакційні колегії журналів з комунікаційних наук опубліковано в Scientometrics – автори взяли майже сотню журналів із Web of Science і подивилися, хто працює у редколегіях, у яких університетах працюють ці люди та як між собою пов'язані журнали. 

Результати свідчать, що більшість науковців входять лише до однієї редакційної колегії, але існує невелика група людей, які одночасно працюють у восьми, дев'яти, десяти, а один рекордсмен – аж в 11 журналах! 

Звісно виникає питання: це справді настільки універсальні експерти чи редакційні колегії дедалі більше виконують декоративну функцію? Самі автори обережно схиляються до другого пояснення: для багатьох журналів відомі прізвища – це ще й питання престижу, а не лише щоденної редакторської роботи. 

Географічний розподіл навряд чи когось здивує. Якщо судити за складом редакційних колегій, то світова наука має досить компактну географію: США, трохи Великої Британії, кілька добре знайомих університетів у Європі та Сінгапурі. 

Загалом стаття варта уваги, бо нагадує, що академічна влада – це не лише кількість цитувань чи імпакт-фактор журналу. Це ще й мережі людей, які вирішують, що саме ми будемо читати через рік-два. 

І саме тому розмови про розвиток українських наукових журналів не можуть зводитися лише до передачі їх під крило “видавничого партнера”, чи до взаємного нарощування цитувань. Потрібно будувати редакційні мережі, яким довірятиме міжнародна наукова спільнота.