skip to main |
skip to sidebar
У науковому середовищі багато говорять про відкритість, співпрацю і спільне прагнення до знань. Але за фасадом прогресу приховані менш приємні реалії – і одна з них отримала образну назву “Ефект Ґоллума” (Gollum effect). Цей термін походить із творів Дж. Р. Р. Толкіна, де Ґоллум – це істота, яка одержимо охороняє “своє золотце”, магічний перстень, і готова на все, аби ніхто інший його не отримав. У науці Ґоллумом називають тих, хто чинить подібно: привласнює ідеї, теми досліджень, доступ до ресурсів, даних – і всіляко перешкоджає іншим науковцям працювати в цих напрямках.
Поки університети в Європі змагаються за нові патенти, аспірантів і міжнародні гранти, в Україні розігрується підозріла вистава під назвою: “У кого більше корпусів, тому дамо мільйон”. Офіційно це називається реформою вищої освіти від МОН, хоча правильніше було б сказати – освоєнням позикових коштів під регіт та аплодисменти Світового банку. Сама ідея “укрупнення” на рівні логіки звучить приблизно так: якщо склеїти три середньостатистичних українських ЗВО в один, то вийде Гарвард.
Світ наукової інформації стрімко змінюється. Те, що раніше зберігалося у вигляді MARC-полів у бібліотечних каталогах, сьогодні дедалі частіше перетворюється на графи знань. Knowledge Graph – це спосіб представлення інформації у вигляді пов’язаних між собою сутностей: понять, людей, публікацій, організацій, методів. Основу такого представлення становлять триплети: наприклад, [Автор] – [написав] – [Публікація]. Кожен елемент у цій структурі має унікальний ідентифікатор, зрозумілий як для комп’ютера, так і для глобальних інформаційних систем. Це відкриває нам двері у прекрасний світ зв’язності, машинної обробки, багатомовності та інтеграції з різними джерелами (Linked Open Data).
Результати опитування понад 7800 італійських викладачів-дослідників, опубліковані в журналі Research Policy, засвідчують очевидне, але часто недооцінене: науковці мають різні просторові потреби, і те, де вони продуктивніше працюють, залежить від типу завдань і галузі досліджень. Зокрема, доступ до лабораторії істотно збільшує частку часу, який дослідники в природничих, сільськогосподарських і технічних науках проводять в університеті. Це й не дивно – без лабораторного середовища експериментальні дослідження залишаться теоретичними припущеннями.
Усім, хто бодай трохи знайомий з академічною кухнею, добре відомо: наявність публікації у Scopus чи Web of Science ще не гарантує її наукової якості. Попри заявлені суворі критерії відбору, у цих базах регулярно трапляються журнали, що демонструють ознаки недоброчесної редакційної практики. У випадку з журналами така ситуація бодай частково компенсується періодичними переглядами – іноді індексацію сумнівного видання таки зупиняють. Натомість у частині конференцій контролю ще менше і значна кількість матеріалів потрапляє до баз без належного наукового відбору, що дозволяє шахраям маніпулювати публікаційними показниками.
НФДУ оголосив про старт нового конкурсу проєктів “Передова наука в Україні 2026-2028”. Звісно, ми завзято пишемо заявки, але цей допис – не про сам конкурс, а про збочені критерії національного наукового оцінювання, які успішно демотивують будувати власну наукову кар'єру та готувати майбутнє покоління дослідників. Відповідно до умов конкурсу, науковим керівником проєкту у сфері соціогуманітарних наук може бути вчений, який має ступінь, працює в установі, що подає заявку, і виконує перший критерій плюс ще два інших з чарівного списку: дві скопусівські публікації, три ваківські, монографія (можна з серії "Венеція-Шепетівка"), членство в редколегії кафедрального журналу та обов'язкове стажування за програмою “Туристичний науковий вояж”.
Аналітичний огляд Сташі Мілоєвіч міждисциплінарну галузь "науки про науку" опублікований у журналі Scientometrics. Авторка досліджує історію становлення цієї дисципліни, починаючи з її зародження у 1920-х роках, і наголошує на сучасних викликах, які стоять перед science of science. Знову лунає критика надмірного захоплення цитуваннями як головного показника якості, що створює “культуру цитувань”, у якій посилання на попередні роботи перестають бути засобом оцінки реального наукового внеску, а стають самоціллю. У відповідь на ці проблеми дослідники закликають виходити за межі традиційних бібліографічних метаданих – потрібно створювати відкриті бази даних нового покоління із залученням ШІ, які інтегруватимуть не лише публікації, а й патенти, інформацію про фінансування, клінічні дослідження, згадки в ЗМІ тощо.
У Katina Magazine вийшла стаття, яку варто прочитати кожному бібліотекарю, ректору, чиновнику та науковцю в Україні: "Academic Databases and the Art of the Overcharge". Її автори – Джоел Торнтон і Кертіс Бранді – викривають, як великі комерційні постачальники наукових баз даних (Elsevier, Clarivate, American Chemical Society) використовують цінову дискримінацію, тобто беруть не "чесну ціну", а ту, яку установа готова заплатити. За допомогою запитів на доступ до публічної інформації авторам вдалося отримати реальні суми контрактів з десятків провідних американських університетів.
В одній із найбільших монастирських бібліотек середньовічної Європи – абатства Клерво у Франції – дослідники виявили манускрипти з палітурками, вкритими шерстю. Тривалий час вважалося, що це шкіра кабанів або оленів. Однак, нові аналізи зразків шкіри й давньої ДНК показали, що ці книги були переплетені у шкіру тюленів: найчастіше – звичайного, іноді – гренландського, а одного разу – арктичного бородатого тюленя.
Писати наукову статтю – це до біса складно. Від вибору теми, огляду літератури, структурування результатів – і аж до формулювання висновків і оформлення списків використаної літератури. ChatGPT не напише за вас наукову статтю, але може стати потужним помічником, який допоможе: сформулювати вдалу назву, тему та дослідницьке питання, підібрати оптимальну структуру роботи, покращити мову, перевірити текст на ляпи, переписати речення так, щоб пояснити складні й заплутані ідеї простими словами.
МОН України знову неприємно здивував. Замість того, щоб підтримувати наукові журнали у складний для країни час, Міністерство вирішило повернутися у темні часи табачниківських муток запропонувавши для громадського обговорення "Проєкт змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань України". Я прочитав цей документ. Відчай. Здається, хтось серйозно вирішив, що реформа – це коли ти запихаєш своїх, малюєш таблички з балами й категоріями та забороняєш академічним журналам жити своїм життям.
Нещодавно в одній академічній онлайн спільноті трапилась історія, яка добре ілюструє, як саме працюють санкції проти російської агресії в науковому світі. Один український дослідник отримав відмову від видавництва PeerJ, яке діє у партнерстві з Taylor & Francis. У листі пояснювалося, що видавець не має права публікувати рукописи авторів, чия афіляція пов’язана з територіями, які підпадають під міжнародні санкції. Проблема полягала у тому, що в афіляції була вказана адреса установи, яка нині розташована на тимчасово окупованій території. Найімовірніше, якби замість цього автор вказав адресу переміщеного університету на підконтрольній Україні території, жодних ускладнень не виникло б.
Публікація наукових наборів даних стає дедалі важливішою у сучасному дослідницькому середовищі, оскільки відкритість науки вимагає не лише доступу до результатів досліджень, але й до самих даних, які лежать в їх основі. Саме тому з’являються спеціальні data papers – статті, повністю присвячені опису, обробці та повторному використанню наукових даних. Проте як саме такі публікації оцінюються науковими журналами і які вимоги до них висувають рецензенти?
У свіжому номері Scientific Data вийшла важлива робота, де автори взяли принципи CARE, розроблені для захисту даних корінних народів, і вдало адаптували їх до сучасних реалій війни в Україні, де персональні дані стали інструментом репресій та злочинів. Головні тези роботи: дані повинні слугувати добробуту спільнот, а не інтересам третіх сторін, і люди повинні мати змогу самі вирішувати, хто і як використовує їхню інформацію.
Україна активно рухається на папері до впровадження відкритої науки й на громадське обговорення винесений законопроєкт «Про внесення змін до деяких Законів України щодо реалізації принципів відкритої науки». У пояснювальній записці сказано, що реалізація проєкту акта “сприятиме швидкому переходу від досліджень до інновацій", однак, як на мене, попри позитивні наміри, у документі залишаються суттєві прогалини, які, навпаки, загрожують інноваційному розвитку країни. Одним із ключових недоліків є відсутність механізму відстрочення відкритого доступу для патентування.
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
З початком повномасштабного вторгнення росії українські науковці почали дякувати не лише колегам і фондам, а й захисникам у своїх статтях. У журналі Scientometrics пишуть, що такі «воєнні подяки» стали символом того, що навіть у найскладніші часи українська наука живе, і її серце б’ється разом із країною. Сидить вчений на робочому місці, вдома чи в бомбосховищі з ноутбуком, пише статтю, а десь зовсім поряд звучать вибухи й вчений подумки: «Дякую, ЗСУ, що я можу продовжувати займатися своїми дослідженнями!». Потім ця думка перетворюється на текст у секції Acknowledgment, наприклад: «Щиро вдячний захисникам України за можливість завершити це дослідження».
Платформа DeSci Publish намагається змінити підхід до академічного видавництва, об’єднуючи рукописи, дані та код в одному місці. Платформа забезпечує інфраструктуру для створення відкритої версії наукового доробку, яка відповідає сучасним стандартам інтероперабельності та збереження наукових даних. DeSci Publish є безплатним як для окремих дослідників, так і для установ та редакцій журналів. Кожен користувач отримує 100 ГБ безплатного сховища з можливістю розширення. Крім того, автоматичне створення DOI та інтеграція з ORCID дозволяють авторам отримувати визнання за публікацію даних чи коду навіть до виходу статті у журналах.
Вже за доброю традицією розпочинаю рік з допису про вподобані науково-популярні книжки, які прочитав торік. Це далеко не повний список прочитаного, це не звіт і не рейтинг. Просто пам'ятаю часи, коли нон-фікшну українською мовою взагалі не було, тому страшенно радію, що зараз у нас є змога дізнаватися про світ навколо рідною мовою.
